Українці мають право не толерувати російську мову

24.02.2022 5:00 я запам'ятаю на все життя.
Такого страху ніколи не було і не буде.

Я не можу нікому відповісти.
Подруги з росії пишуть: "мы не знаем, что сказать". Ну а від мене що хочете почути? Мені також немає чого сказати.

Стала писати паперовий щоденник. "Час війни". Бачила такі у музеї жертв голокосту в Берліні. Ах, ну як можно було уявити, що я сама можу такий писати.

Хочу додому. Києву мій, як я хочу до тебе.

Я вдома! У Києві!
Заїжджала у місто через Ірпінь. Який же це пиздець… Навіть коли побачила своїми очима - все одно не можу повірити, що це дійсно сталося.

Поки дуже багато з'явилося роботи, тому не було часу поїхати гуляти Києвом. Але попереду вихідні. Хочу до Дніпра!

із неймовірного - списалася за всі ці 26 неймовірно довгих днів з усіма своїми колишніми.
і друзями, з якими не спілкувалась роками.

бо війна - це не про гордість, а про турботу і близьких людей. навіть тих, хто колись таким був. це перевірка на людяність та непоганий ідентифікатор того, ким люди є насправді.

рада була дізнатися, що всі у відностній безпеці, цілі та здорові.
рада, що в моєму оточенні тільки щирі та добрі люди.
нехай вас Бог береже.

а ви теж поступово починаєте вже думати українською навіть коли до цього так ніколи не робили?

іноді мені здається, що моя голова скоро лусне.
я не знаю, якого рівня має бути самодисципліна та контроль, щоб втримати думки та емоції. щоб не зійти з розуму. щоб розкладати по поличках усе, що зараз відбувається, та хоч якось розвантажити нервову систему.
руйнування.
смерті.
мародери та гвалтівники.
крадії.
неначе все найгірше вилізло із пекла і просто висипалося на мою країну.

безкінечні емоції та почуття.
вони переповнюють. вони виливаються назовні моїми сльозами. невичерпні ріки моїх сліз. як же їх багато і як вони набридли.

хочу, щоб хтось мене обійняв.
хочу, щоб ти був поряд.
тобі завжди вдається вгамувати той безлад в моїй голові.
чи може то я просто вигадую?
можливо й так. але думаю з тобою усе одно було б легше, ніж без тебе.
коли вже ти будеш поряд?

коли повертається світ спиною
і знов поміж нами відстань і стіни
говори зі мною
говори зі мною
хай навіть слова ці нічого не змінять

і коли вже довкола пахне війною
і вже розгораються перші битви
говори зі мною
говори зі мною
бо словом також можна любити

я одне лиш знаю і одне засвоїв
і прошу тебе тихо незграбно несміло:
говори зі мною
говори зі мною
і нехай твоє слово станеться тілом

Те, кто рассказывает, что ненависть украинцев не оправдана и нас просто сталкивают лбами - походу, не выкупают, что здесь вообще происходит.

не плакати на кожній вулиці рідного міста дуже важко.
бо ти все ще можеш по ним іти.
завдяки усім цим втратам,
які ніколи не можна буде повернути назад.

кров у жилах має бути пам'яттю про загиблих,
щоб не забували про них ні на мить.
це мені особливо болить.