Ну, тверду вісімку він заслужив)

Було цікаво, справді цікаво. На єгипетську міфологію Марвел ще не замахувався, та я цього чекала.
Обожнюю серіали Марвел за те, що вони такі маленькі і так швидко можна їх подивитися.

Як для мене, то перлиною серіала, звичайно, став Оскар Айзек. Як і з Елізабет Олсен у "ВандіВіжен", відкрила актора завдяки цьому проекту. Грає дуже круто і різнопланово, щиро вірила тому, що відбувалося на екрані, прямо без фальші. От у Марвел є крута здібність влучно підбирати акторів. Ще одна річ, від якої я щиро отримувала задоволення - оригінальний голос бога Хонсу. Я дивилася в українському дубляжі, та коли вирішила послухати цю неперевершену оригінальну озвучку, то кайфонула від цього соковитого голосу.

В принципі, єдине, що варто уваги крім попередніх пунктів - історія головного героя. Якщо чесно, маючи досвід з читання книг на дану тему, я вже розуміла звідки ноги ростуть, проте, чекала з нетерпінням розв'язки. Драма психологічної кризи героя була мені цікавіша ніж основний сюжет. Як на мене, основний сюжет для Марвел дуже навіть однотипний, тому програє тому, що відбувається з героєм. Та так навіть краще для контрасту. Спочатку я думала, що історія буде банальною, та з кожною серією мені все більше і більше подобалося. Взагалі я таку тематику люблю. Звичайно, що щиро співчувала головному герою, навіть сльозку встигла за нього пустити, без фанатизму, та все ж було жаль. Нікому такого не побажаєш, і деякі вчинки були важливими та символічними. Мені сподобалося, що посил до глядача такий важливий в такій непростій темі, і що вирішилося все воз'єднанням.
Ефекти, постановку, та інші моменти навіть не бачу сенсу оцінювати - студія навчилася знімати давно, все на вищому рівні, не прикопаєшся. Антагоніст прісний, подружка гг і її драма мене зовсім не зворушили, боги також без ізюминки. Хоча богиня-бегемот прикольна)

Думаю, 8, а не 10 за поспіх, за те, що багато залишилося поза увагою, і серіал залишився не колоритним, без "обличчя". Якщо хотіли сконцентруватися лише на одній тематиці, то в них все вдалося, навіть рушницю не залишили висіти, що мала б вистрілити (це я про сцену після титрів).

Сподіваюся, що не останній раз бачу Місячного лицаря. Щось в ньому є.

А. І одну композицію єгипетського репу (перший раз почула) я собі кинула в плейлист

В п'ятницю почала спілкуватися виключно українською мовою.

До цього з початку повномасштабної війни поступово переходила на українську письмово: переписувалася нею спочатку з однією, двома, трьома людьми, а потім вже з усіма і кожним. В цей же час морально готувалася до неминучого етапу усного переходу на державну. Подумки ще місяць назад вирішила, що хочу цього. Правду кажуть, що якщо у людини є намір, і він щирий, правельний, то їй ніби всесвіт допомагає в виконанні. З кожного доступного живого і неживого джерела приходила мотивація у вигляді різного відео, музики, книг, які ще більше мене мотивували.

Тут зроблю відступ, пояснюючи, що все своє життя спілкувалася на суржику. Мій край це колиска україно-російського суржика, і я в ній колисаюся скільки себе пам'ятаю. Був період, коли в старших класах здебільшого завдяки впливу закоханості, почала спілкуватися російською. З часом ця ще не сформована в мені нова мова розвивалася, і вже в минулому році я зі здивуванням помітила, що думаю на російській, неконтрольовано переходжу у спілкуванні на неї на цілі фрази, речення, пояснення, говорю зі сторонніми людьми на роботі, шуткую, поглинаю кіно, серіали, книги, пісні, стендап та ігри, тусуюсь на російських сайтах. Письмово також простіше та якось ніби природніше здавалося писати на російській. Слова самі лилися, настільки здавалося це правельним. Зараз розумію, що російська мова дала мені лояльність до російської культури, проте, не фанатичної симпатії до неї. Російська переросла в звичку, рефлекс, і в деякій мірі почала фігурувати як основна в свідомості.

Війна змінила це, і не тільки. Жаль, що довелося пережити багато страхів та жити в фоновому очікуванні їх повтору щоб нарешті зрозуміти важливі речі. Важливі не тільки для мене. Мовне питання мало виникнути в цьому контексті рано чи пізно, і не змусило себе довго чекати.

На даний період часу я свідомо абстрагуюся від російської культури наскільки це можливо. Ціль - дати свідомості можливість звикнути та прийняти українську як базову, думати українською. Для цього в ютубі - україномовні канали та блогери, україномовний контент, фільми, серіали, книги, летсплеї, аніме, музика українською. Хочу заповнити простір навколо себе цікавим україномовним контентом, і поки що мені це успішно вдається. До того ж, це чудово заповнює думки, розвиває, додає нові простори пізнання замість частого споглядання новин про війну.

Оточення на мій усний перехід зреагувало адекватно, спокійно. Звичайно, що є певна доля здивування, але більшість звикла, підтримує, навіть ніяковіє. Приємно, що коли я з кимось говорю, то співрозмовник іноді також спілкується українською. Є певна мовна скутість у висловленні думок, помилки, слова-паразити, русизми, говорю повільніше, продумуючи та певним чином перекладаючи в голові фрази та слова, але це очікувані труднощі. Я не задаюся питанням нащо це роблю, не сумніваюся в своєму намірі, і відчуваю, що роблю правельно, а це найголовніше.